Якщо працівниця подає заяву про визначення цього місця основним, роботодавець має здійснити відповідні кадрові дії та виконувати обов’язки основного роботодавця.

Роботодавець не несе відповідальності, якщо він не знав про відсутність основного місця роботи у працівника.
З одного боку, згідно зі ст. 102-1 КЗпП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n633) сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.
Тобто, робимо висновок, що сумісництво не може існувати без основного місця роботи.
З іншого боку, згідно з п. 12 ст. 1 Закону про ЄСВ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17#n9) основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Тобто, визначення основного місця роботи лежить на самому працівнику і не повідомляючи про своє бажання змінити місце роботи за сумісництвом на основне місце, він має самостійно нести за це відповідальність (якої, до слова, не передбачено законодавством).
Законного чіткого механізму переведення з основного місця роботи на сумісництво і навпаки не існує, тому працівника потрібно звільнити з роботи за сумісництвом та прийняти за основним місцем роботи згідно з його заявами.
Зробити це необхідно одразу після того як працівник сповістив роботодавця за сумісництвом, що він втратив основне місце роботи.

Після прийняття працівника за основним місцем роботи роботодавець виконує усі обов’язки, які стосуються основного місця роботи, у т.ч. сплату ЄСВ не менше мінімального.

Раді допомогти, звертайтесь ще!