Згідно з п. 188.1 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), база оподаткування ПДВ дорівнює договірній вартості товарів/послуг, але при цьому не може бути нижчою за:

ціну придбання — для товарів, придбаних у інших постачальників;
звичайну ціну — для самостійно виготовлених товарів/послуг.
Таким чином, якщо підприємство здійснює торгівлю (тобто продає товари, які були придбані раніше), воно має право встановлювати різні ціни для різних покупців — це не впливає на базу ПДВ, за умови, що ціна продажу не нижча за ціну придбання. Якщо ж ціна нижча — тоді ПДВ донараховується до рівня ціни придбання, складається друга податкова накладна на самого себе з умовним кодом причини "15".

Інша ситуація виникає при продажу самостійно виготовленої продукції. Для таких операцій база оподаткування ПДВ не може бути нижчою за звичайні ціни (п. 188.1 ПКУ). Якщо продукція реалізується дешевше, ніж звичайна ціна — необхідно донараховувати ПДВ до рівня мінімальної бази.

Визначення звичайної ціни подано у пп. 14.1.71 ПКУ: це договірна ціна, якщо не доведено зворотне. Якщо ж ціни підлягають держрегулюванню — застосовуються регульовані ціни. У разі обов’язкової оцінки об’єкта — береться оцінена вартість.

Ринкова ціна (пп. 14.1.219 ПКУ) — це та, що склалася на ринку між незалежними сторонами в подібних умовах.

Щодо правового регулювання цін, частина 1 статті 632 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зазначає, що ціна встановлюється за згодою сторін договору. Обов’язкові для виконання ціни чи тарифи встановлюються лише у випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, підприємство має повне право визначати ціни в кожному окремому договорі індивідуально, навіть якщо йдеться про один і той самий товар. Закон не зобов’язує встановлювати однакову ціну для всіх покупців, якщо відсутнє державне регулювання ціни. Так само не обов’язково видавати внутрішнє положення про ціноутворення, якщо цього не вимагають спеціальні правила або сфера діяльності підприємства.

Водночас підприємство може, за власною ініціативою, оформити наказ або положення, що визначатиме цінову політику — наприклад, вказати типові умови знижок, цінові діапазони за обсягами закупівлі чи умовами оплати. Такі документи можуть мати організаційне значення, однак для податкових цілей вони не є обов’язковими.

Податкова служба не втручається в ціноутворення підприємства, але звертає увагу на випадки заниження ціни до рівня, нижчого за ціну придбання — тоді застосовуються правила мінімальної бази ПДВ, передбачені п. 188.1 ПКУ.

Продаж товарів нижче ціни придбання не впливає на фінансовий результат для цілей податку на прибуток — ПКУ не передбачає коригувань у цьому випадку.

У підсумку, у звичайних умовах господарювання (крім випадків держрегулювання) ціна товару визначається безпосередньо в договорі з кожним покупцем. Закон не зобов’язує ані до єдиного прейскуранта, ані до окремих внутрішніх положень щодо цін. Підприємство має право самостійно регулювати свою політику ціноутворення.

Раді допомогти, звертайтесь ще!