Якщо в договорі вказано, що за певні порушення Замовником нараховується штрафна санкція, то в такому разі така виплата не є об'єктом оподаткування ПДВ (штрафи, пені, неустойки не є об'єктом ПДВ згідно з п. 188.1 ПКУ та численними роз'ясненнями, зокрема тут: https://dp.tax.gov.ua/baner/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/64785.html).

При нарахуванні штрафних санкцій з боку Замовника ваше підприємство визначає витрати Дт 948 Кт 685 та сплачує цей штраф Дт 685 Кт 311.

Штраф виставлений на підрядника, а не його працівника. Отже, підрядник сплачує свій господарський штраф за умовами договору, і додаткового блага для працівника тут немає.

Але, звісно, підприємство може самостійно накласти стягнення на свого працівника через заподіяну шкоду, розмір якої визначається наказом керівника та відповідатиме чинному законодавству. Як утримати з працівника?

Матеріальна відповідальність працівника — це вид відповідальності, який полягає в обов’язку працівника відшкодувати збитки, заподіяні підприємству, на якому він працює, внаслідок невиконання чи неналежного виконання без поважних причин трудових обов’язків в установленому законом порядку і розмірах.

Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації наведені у главі IX КЗпП.

Згідно з КЗпП, є наступні види матеріальної відповідальності:

Загальна матеріальна відповідальність працівників — ч. 1 ст. 130 КЗпП;
Відповідальність за неодержаний підприємством, установою, організацією прибуток, що покладається на посадових осіб — ч. 4 ст. 130 КЗпП;
Обмежена матеріальна відповідальність працівників — ст. 133 КЗпП;
Повна матеріальна відповідальність працівників — ст. 134 КЗпП;
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників — ст. 135-2 КЗпП.
У ст. 130 КЗпП визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну ними підприємству порушенням покладених на них трудових обов’язків.

Отже, роботодавець може притягти працівника до матеріальної відповідальності, якщо мають місце наступні юридичні факти, що зазначені у ст. 130 КЗпП:

порушення працівником трудових обов’язків;
відповідальність тільки за пряму шкоду в межах і порядку, передбачених законодавством;
за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації протиправними діями (або бездіяльністю) працівника.
Якщо бракує хоча б одного з перелічених факторів, із вищенаведеного складу, притягнення працівника до матеріальної відповідальності стає неможливим. Згідно зі ст. 138 КЗпП докази наявності зазначених юридичних фактів покладаються на роботодавця.

Якщо такі факти роботодавцем доведені, відповідно до ст. 132 КЗпП, працівники, з вини яких підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Разом із цим, у ч. 4 ст. 130 КЗпП зазначено, коли не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству. Так, на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Отже, в даному випадку підприємство може притягнути працівника до матеріальної відповідальності та утримати розмір заподіяної шкоди. Якщо розмір шкоди не перевищує середньомісячного заробітку працівника, роботодавець може видати наказ про утримання. Загалом, утримання не може перевищувати 20% від зарплати після вирахування податків, тобто можна здійснювати утримання в декілька етапів. Проводки по працівнику такі: нарахування доходу від стягнення шкоди, за датою наказу: Дт 375 Кт 715, утримання з зарплати Дт 661 Кт 375.

Раді допомогти, звертайтесь ще!