Заголовок тимчасово відсутній

1. Ліцензія – це право суб’єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (див. п. 40 ч. 1 ст. 1 Закону №3817-IX).

Згідно з пп. 4 НП(С)БО 8, нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований. Серед груп нематеріальних активів, наведених в пп. 5 НП(С)БО 8 є й право на провадження діяльності, у складі інших нематеріальних активів.

Таким чином, у повній відповідності з нормами НП(С)БО 8, ліцензія є об’єктом нематеріальних активів.

Так само вважає податкова служба щодо податкового обліку ліцензій, як нематеріальних активів. Наприклад, саме так вона відповідала на питання в ЗІР https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=39444

Але тут є один нюанс. Відповідно до п. 2.1 Методрекомендацій №1327 придбаний або отриманий об'єкт нематеріальних активів зараховується на баланс, якщо одночасно виконуються такі умови:

підприємство здійснює його контроль;
існує імовірність отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням;
його вартість може бути достовірно визначена.
Нас цікавить останній пункт, де мова про вартість, яка може бути достовірно визначена.

«Паливна» ліцензія придбавається на 5 років, але оплачується щорічно. Тобто, вся вартість ліцензії складається із всіх платежів за 5 років.

Наприклад, Законом №481 річна плата за ліцензію на зберігання пального становить 780 грн. Таким чином, загальна вартість нематеріального активу складає 3 900 грн (780 х 5). І саме вартість 3 900 грн. амортизується.

Але в момент придбання ліцензії і визнання нематеріального активу підприємство сплачує тільки за один рік, і в нього не виникає обов’язку зі сплати вартості ліцензії за наступні чотири роки. По суті це зобов’язання, яке виникне у майбутньому. Щоправда, з точки зору НП(С)БО 11 таке зобов’язання можна відобразити, причому на момент придбання ліцензії платіж за перший рік і за другий рік будуть поточними зобов’язаннями, а за три наступні – довгостроковими. Це означає, що ці останні частини вартості ліцензії потрібно буде дисконтувати.

Але ми навели власну думку щодо розглядуваного питання. Причому думка Мінфіну з цього питання нам невідома. Тому для уникнення непорозумінь може бути доречним отримати з цього питання консультацію у Мінфіну.

Є й інша думка щодо обліку ліцензії на зберігання пального. Вважається, що ліцензія на зберігання пального відноситься до складу витрат майбутніх періодів. Тобто, кожний річний платіж відображається на рахунку 39 і щомісяця в пропорційному розмірі списується до витрат.

Основний аргумент для цього – неможливість достовірно визначити вартість ліцензії. Наприклад, підприємство не впевнене, що буде щорічно оплачувати вартість ліцензії. Можливо, після двох чи трьох років підприємство може перестати здійснювати ліцензійні платежі. Але в такому разі ліцензія перестає відповідати визначенню об’єкта нематеріальних активів, тому що вартість не може бути достовірно визначена.

Неможливість достовірно визначити вартість нематеріального активу стосується також всіх ліцензій із зберігання пального, що оплачуватимуться починаючи з 2025 року згідно з нормами Закону №3817-IX, який прийшов на заміну Закону №481.

Суть в тому, що згідно з ч. 1 ст. 53 Закону №3817-IX річна плата за ліцензію складає:

на право зберігання пального - в сумі 0,15 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж;
на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки - в сумі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, в якому здійснюється платіж.
А ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки в ємностях та/або споживчій тарі (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), за умови що місткість кожної такої ємності не перевищує 250 літрів та загальна місткість таких ємностей та/або споживчої тари не перевищує 500 літрів включно, є безоплатною (див. ч. 2 ст. 53 Закону №3817-IX).

Тобто, вартість ліцензії буде змінюватися кожного року. Або може бути взагалі безоплатною.

За таких умов підприємство не може достовірно визначити вартість ліцензії за всі п’ять років. А тому немає підстав відображати таку ліцензію у складі нематеріальних активів.

У такому разі щорічна плата за ліцензію на право зберігання пального відображається у складі витрат майбутніх періодів і відноситься щомісяця у пропорційному розмірі на витрати. Оформити відповідне рішення можна наказом керівника підприємства, обґрунтувавши так, як ми зазначили вище.

2. п. 24 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 установлено, що на період дії воєнного стану в Україні, та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування:
1) суб’єкт господарювання має право зберігати пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі до 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензії на право зберігання пального, результатів надання інших адміністративних послуг);
2) зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, здійснюється суб’єктом господарювання на підставі декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального, яка безоплатно подається до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Раді допомогти, звертайтесь ще!