Заголовок тимчасово відсутній

Можна, якщо це відпустка за ч. 3 ст. 12 Закону 2136. На період дії воєнного стану є два різних види відпустки без збреження зарплати відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 Закону 2136 від 15.03.2022 року. Перший вид відпустки - відпустка за угодою сторін на період дії воєнного стану за ч. 3 ст. 12 Закону 2136. Вона надається не залежно від місця перебування працівника (за місцем реєстрації чи закордоном, будь де). Надається за заявою працівника, наказом роботодавця і може бути продовжена разом із продовженням воєнного стану без обмеження загальної кількості днів такої відпустки. Роботодавець моає право відмовити у її наданні. Друга - ч. 4. ст. 12 Закону 2136 "У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки». Цей вид відпустки без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку за його заявою. Звертаємо увагу, що дана відпустка не належить до відпусток без збереження заробітної плати, які надаються працівникові відповідно до статей 25, 26 Закону України “Про відпустки”. Для отримання такої відпустки працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій обов’язково має бути визначеною тривалість такої відпустки, але не більше ніж 90 календарних днів. Закон не обмежив можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів. Водночас вважаємо, що загальна тривалість відпусток (частин) яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану. Законом не передбачено право роботодавця відмовити такому працівникові у наданні цієї відпустки. Водночас, виходячи із умов її надання, вбачається, що працівник має підтвердити той факт, що він “виїхав за межі території України” або “набув статусу внутрішньо переміщеної особи”. Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку прийматиметься роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт. У разі повернення працівника, який перебуває у відпустці відповідно до частини 4 статті 12 цього Закону, на територію України, виходячи із умов її надання цієї відпустки, вважається, що особа втрачає право вимагати продовження такої відпустки.

Раді допомогти, звертайтесь ще