З 19.07.2022 згідно змін до ст. 119 КЗпП законодавство гарантує мобілізованим працівникам збереження лише місця роботи й посади.
Відповідно до ст. 9-1 КЗпП підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Отже, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм ст.ст. 9-1 і 97 КЗпП та ст. 15 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон №108), розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то ці питання має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
При цьому добровільні виплати, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат (ч.3 ст. 2 Закону №108 та пп. 2.3.1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держстату від 13.01.2004 №5).
Відповідно фахівці Мінекономіки вважають, що виплату мобілізованому працівнику, яку роботодавець виплачує у вигляді щомісячної матеріальної допомоги за власний кошт за умовами колективного договору, необхідно відносити до компенсаційних виплат.
Соціальні та компенсаційні виплати при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються (пп. «е» п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 №100).
Джерело: лист Мінекономіки від 11.10.2023 №4707-05/54847-09