Первинка та внутрішні регламенти: документообіг без ризиків

Додаткові матеріали

Презентація

Ексклюзивна колекція «Накази і акти для обліку витрат на генератори»

Колекція бухгалтерських зразків «ТОП-7 актів для обліку витрат і майна»

Наказ про оренду генератора та затвердження норм палива до нього

---

Текстове розшифрування відео

Нормативно-правові акти, що регулюють бухгалтерський облік (зокрема Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88), не містять конкретних вимог щодо ступеня деталізації опису змісту та обсягу господарської операції в первинних документах.

У разі короткого опису змісту операції (наприклад, «інформаційні послуги» або «освітні послуги») первинний документ є зрозумілим для сторін угоди та приймається до бухгалтерського обліку. Проте під час проведення перевірок контролюючі органи детально аналізують сутність наданих послуг чи поставлених товарів, їхній зв'язок із господарською діяльністю підприємства та віднесення витрат до відповідних категорій (адміністративні, виробничі тощо).

При здійсненні операцій на незначні суми рівень податкових ризиків є мінімальним. У разі оформлення операцій на значні суми узагальнене зазначення змісту може призвести до виникнення податкових спорів щодо реальності здійснення таких операцій.

Вимоги контролюючих органів до деталізації послуг та позиція Міністерства фінансів України

Податкові органи під час перевірок вимагають максимального розкриття суті наданих послуг (зокрема маркетингових, рекламних, консультаційних чи юридичних). Згідно з роз'ясненнями контролюючих органів, оформлення таких послуг має супроводжуватися складанням детальних звітів чи актів, у яких зазначаються:

• конкретний перелік виконаних робіт та проведених досліджень;
• результати аналізу та надані рекомендації;
• специфіка діяльності підприємства-замовника (шаблонні рекомендації з відкритих джерел розглядаються як ризик нереальності операції).

За офіційною позицією Міністерства фінансів України, ступінь деталізації змісту та обсягу господарської операції визначається сторонами договору самостійно. Контролюючі органи не наділені повноваженнями встановлювати обов'язковий рівень деталізації первинних документів.

Судова практика щодо деталізації змісту господарських операцій

У судовій практиці спостерігаються два підходи щодо кваліфікації первинних документів із узагальненим змістом:

• Позитивна практика для платників податків: Суди, спираючись на роз'яснення Міністерства фінансів України, зазначають, що законодавство не містить чітких вимог щодо максимальної деталізації видів послуг. Відсутність детального опису в самому первинному документі не є підставою для невизнання господарської операції та не перешкоджає прийняттю документа до обліку (зокрема відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду).
• Негативна практика: Якщо з наданих документів неможливо встановити факт та доцільність проведення операції, суди підтримують позицію податкових органів. Наприклад, у разі відсутності у документах даних про мету, час, місце проведення, кількість учасників та результати заходу (при оформленні послуг з організації дегустацій, презентацій тощо) або відсутності узгодженого часу ефіру та тексту оголошення (при замовленні реклами на радіо) суди визнають недоведеним факт реального здійснення господарської операції.

Для мінімізації податкових ризиків при оформленні значних сум рекомендується додавати до актів наданих послуг детальні звіти із зазначенням конкретних результатів та рекомендацій, враховуючи специфіку діяльності замовника.

Особливості відображення змісту та найменування товарних позицій

При оформленні операцій із поставки товарів виникають ризики на етапі ідентифікації номенклатури, якщо назва товару при оприбуткуванні від постачальника не збігається з назвою при його подальшій реалізації.

Для вирішення питань щодо відмінностей у найменуванні товарів використовуються такі механізми:

• створення внутрішнього довідника номенклатури та затвердження правила щодо ведення обліку товарів у групах, а не за окремими найменуваннями;
• запровадження обліку за внутрішніми кодами товарів;
• фіксація в наказі про облікову політику та в договорах із контрагентами можливості уніфікації назв товарів (зокрема при перекладі іншомовних найменувань).

Невірна ідентифікація або відмінність у найменуванні однієї й тієї ж товарної позиції на вході та виході може бути підставою для сумнівів контролюючих органів щодо реальності руху товарів, що підтверджується відповідною судовою практикою.