Фермерське господарство: агроподатки та облік

Додаткові матеріали

Презентація

Податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)

---

Текстове розшифрування відео

Згідно зі статтями 269 та 270 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування. Об'єктом оподаткування є саме ці земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності або у володінні на праві постійного користування.

Платники земельного податку:
Фізична особа – засновник фермерського господарства, що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку. Нарахування фізичним особам сум плати за земельну ділянку проводиться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки (у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки/паю). Податкове повідомлення-рішення про внесення податку надсилається платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, до 1 липня поточного року. Це повідомлення включає детальний розрахунок сум податку, який має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір, ставку податку, пільги.

На думку податкової випливає, що платником земельного податку у фермерському господарстві є його засновник, який сплачує податок як фізична особа та отримує податковий розрахунок. Проте виникає внутрішня суперечність: фермерське господарство використовує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою отримання прибутку, а податок за цю земельну ділянку має сплачувати власник земельної ділянки – голова фермерського господарства.

Позиція податкових органів досить проста і прогнозована: платником податку у цьому випадку є особа, яка є користувачем згідно з даними із ДРРПНМ. А усі правові питання з переходами прав від фізичної особи до ФГ їх не стосуються.

У зв’язку із цим на практиці утворилася ситуація, коли фермерські господарства, які отримали земельні ділянки ще у 90-х роках, сплачували усі податки за землю як юридична особа, з 2022 року спочатку сплатили податки як юридична особа, а потім отримали ППР на фізичних осіб засновників таких юридичних осіб про сплату відповідних податків саме з фізичних осіб.

 У контексті наведених неузгодженостей вбачаємо, що мають застосовуватися такі правила.

• По-перше, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. При цьому такий перехід відбувається з огляду на норми Закону України від 19.06.2003 №973-IV «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
• По-друге, відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України, за відсутності речового права на земельну ділянку, селянське (фермерське) господарство може використовувати земельну ділянку, що перебуває у користуванні (оренді) засновника, з дозволу (згоди) власника. Така згода не повинна формулюватися як окремий акт, а може випливати з поведінки засновника (члена) господарства;
• По-третє, нарахування земельного податку фізичній особі є протиправним, оскільки фізична особа, яка отримала в оренду «для ведення фермерського господарства» земельні ділянки здійснює діяльність на цих землях не особисто, а через створену нею юридичну особу – фермерське господарство.
• Виходячи з сутності відповідних взаємовідносин, наведеного вище у взаємозв`язку колегія суддів погодилася з підходом, який наочно демонструється з попередніх рішень ВП ВС щодо реалізації прав та обов`язків щодо відповідної земельної ділянки саме фермерським господарством. З урахуванням цього високі судді дійшли висновку, що саме фермерське господарство є платником орендної плати, оскільки саме воно у відповідних правовідносинах є орендарем земельної ділянки, яка отримувалась фізичною особою для його створення.

фермерське господарство — якщо:

• має землю у власності або постійному користуванні,
• не перебуває на єдиному податку IV групи.

Отже, позиція Верховного суду цілком на стороні фермерського господарства, але фіскали все одно наполягають на своєму та надсилають головам фермерських господарств податкові повідомлення-рішення з вимогою сплатити земельний податок. У разі виникнення таких ситуацій, відповідну позицію, з урахуванням практики Верховного суду, доведеться відстоювати в суді. Можливо, законодавець змінить ситуацію або випустить нові індивідуальні податкові консультації, але наразі всі індивідуальні податкові консультації зводяться до того, що платниками є фізичні особи – голови фермерських господарств.

База оподаткування земельним податком:
Базою оподаткування земельного податку є нормативна грошова оцінка землі, помножена на ставку. Ставка встановлюється органами місцевого самоврядування. Якщо фермерське господарство є платником єдиного податку четвертої групи, земельний податок не сплачується за землі сільськогосподарського призначення, що використовуються у його виробничій діяльності.

Податок на нерухомість:
Для фермерського господарства податок на нерухомість нараховується за загальними принципами. 

Не обкладаються податком: 

• будівлі промисловості, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B–F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
• будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;

 

Як довести, що склад відноситься до коду класу 1271?
Таке питання часто задають податківці, коли Ви намагаєтесь довести, що не повинні сплачувати податок за свої господарські споруди. І справді, як? В техпаспорті жодних зазначень про належність будівлі до того чи іншого класу Державного класифікатора немає. Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно теж, як правило, не містить такої інформації.

Часто ситуація ускладнюється тим, що комплекс, який використовується фермером у сільськогосподарській діяльності, окрім господарських споруд містить, наприклад, адміністративну будівлю. Або будівля має змішане призначення. В такому випадку податкові органи, зазвичай, вказують, що цей комплекс чи будівлю не можна віднести до будівель та споруд сільськогосподарських товаровиробників, адже адміністративні будівлі під пільгу не підпадають. Тому Вам пропонують сплачувати це майно податок. Інколи пропонують отримати експертний висновок щодо приналежності об’єктів нерухомості до певного класу будівель та включити отриману класифікацію до реєстру речових прав.

Чи дійсно без експертного висновку довести належність будівлі до необхідного класу Державного класифікатора неможливо? На щастя, ні. Державний класифікатор містить в собі алгоритм визначення приналежності до класу будівель, які використовуються або запроектовані для декількох призначень. Цей алгоритм не потребує спеціальних, експертних знань.

  Якщо будівля має декілька варіантів використання, то вона відноситься до класу згідно її головного призначення. Головне призначення визначається наступним чином:

— обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання;

— потім будівля класифікується за методом «згори — донизу». Будівлю спочатку відносять до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) — житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах групи.

 Звучить трохи складно, чи не так? Однак, якщо скоротити цей алгоритм до одного речення, стає більш зрозуміло. Якщо більшу частку площі будівлі або споруди займає приміщення, яке призначено для використання в сільськогосподарській діяльності, то вся будівля буде відноситись до класу Державного класифікатора під кодом 1271.

Судова практика, що сформувалась за останні роки, підтверджує цю позицію.