Бухоблік на виробництві + формування собівартості

Додаткові матеріали

Презентація

Ексклюзивна енциклопедія «Путівник бухгалтера для складання річної фінансової звітності»

Текстове розшифрування відео

Собівартість є показником, що випливає з витрат, і зазвичай асоціюється зі Звітом про фінансові результати (форма 2). Проте, аналіз статей фінансової звітності показує, що елементи, які формують собівартість, присутні також у Балансі (форма 1), або Звіті про фінансовий стан. Аналіз форми 2 дозволяє оцінити економічний показник собівартості. Наявність прибутку за результатами діяльності свідчить про коректний розрахунок повної (економічної) собівартості та позитивний тренд у співвідношенні доходів і витрат, що є важливим індикатором господарської діяльності для податкових органів.

При відображенні кожного показника необхідно дотримуватися відповідних вимог. Для звітності у повному форматі (за НП(С)БО 1) слід керуватися Методичними рекомендаціями № 433 щодо заповнення форм фінансової звітності. Для скороченої чи мікрозвітності застосовуються настанови НП(С)БО 25. Важливо аналізувати, чи належний показник відображено у відповідному рядку, перевіряючи коректність закриття рахунків, навіть якщо це автоматизовано бухгалтерською програмою, оскільки відповідальність за достовірність фінансової звітності лежить на бухгалтері.

Також слід перевіряти відповідність критеріям визнання. У виробничих підприємств у Балансі представлені незавершене виробництво, виробничі запаси та готова продукція. Ці статті, що знаходяться у складі оборотних активів, повинні відповідати визначенню активів та короткострокових активів, тобто не повинно бути залежалої продукції чи запасів, які зберігаються понад 12 місяців. Окрім цього, ці активи вимагають належної оцінки згідно з НП(С)БО 9, а показник собівартості у формі 2 — згідно з НП(С)БО 16.

Актив відображається в балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та очікується отримання майбутніх економічних вигод. Складові майбутньої собівартості (виробничі запаси, незавершене виробництво) та готова продукція мають оцінюватися як активи. Формуючи ці рядки балансу, необхідно бути впевненим, що запаси будуть використані за призначенням, а незавершене виробництво буде доведене до стану готової продукції, що згодом принесе дохід. Зіпсовані виробничі запаси або готова продукція, що не може бути реалізована, не повинні включатися до балансу, оскільки вони не відповідають визначенню активів.

Стандартна форма балансу за НП(С)БО 1 передбачає один рядок «Запаси». Однак у додатку 3 до стандарту наведено перелік додаткових рядків, серед яких виділяються «Виробничі запаси», «Незавершене виробництво» та «Готова продукція». Для виробничих підприємств доцільно виділяти ці рядки в балансі, оскільки вони є суттєвими статтями, що вимагають відповідної оцінки.

У Звіті про фінансові результати собівартість реалізованої продукції відображається в рядку 2050 (для форм 2, 2-м, 2-мс). Цей показник формується за правилами НП(С)БО 16. Рядок 2050 є аналітичним і використовується власниками, інвесторами та податковою службою. Порівняння доходу від реалізації (рядок 2000) із собівартістю дозволяє зробити висновок про прибутковість або збитковість діяльності. На підставі цього рядка можуть проводитися оцінки галузевих рівнів собівартості. Висока собівартість, що поглинає операційний дохід і призводить до збитків, привертає увагу податкових органів. До складу цього рядка також може входити частина загальновиробничих витрат, особливо за умов низької фактичної потужності виробництва, що може призвести до значного зростання показника в динаміці.

Важливо також аналізувати інші витратні рядки, такі як адміністративні витрати та витрати на збут. Неправильна класифікація витрат (наприклад, віднесення елементів собівартості на рахунок 92 або 93, і навпаки) може створювати податкові ризики. Предметом ретельного аналізу є рядок «Інші операційні витрати» (рядок 2180), куди можуть включатися витрати від невиправного браку, списання оборотних активів, понаднормативні втрати (рахунок 94). Особливу увагу слід приділити рахунку 949, де можуть відображатися нерозподілені загальновиробничі витрати за певних обставин (наприклад, за відсутності реалізації).

Оцінка показників майбутньої собівартості (запаси, незавершене виробництво, готова продукція) є ключовим аспектом. У звітності запаси відображаються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації — це очікувана ціна реалізації за вирахуванням очікуваних витрат на завершення виробництва та реалізацію. Це є бухгалтерською оцінкою, і показники з обліку не можуть бути механічно перенесені в баланс.

Якщо планова собівартість продукції вища за очікувану ціну реалізації, коригування до чистої вартості реалізації проводиться в поточному періоді, а не в момент продажу. Сума перевищення первісної вартості над чистою вартістю реалізації списується на витрати поточного періоду (рахунок 946) і відображається у рядку «Інші операційні витрати». Дев'ятий стандарт містить застереження щодо випадків, коли коригування не проводиться, наприклад, якщо очікується, що готова продукція буде реалізована не нижче собівартості.

Наприклад, на дату балансу готова продукція обліковується за нормативною собівартістю 100 грн за одиницю. Якщо ціна реалізації впала, проводиться коригування. Припустимо, після розрахунку сума уцінки становить 410 000 грн. Ця сума відображається проводкою Дт 946 Кт 26 і включається до витрат періоду без податкових коригувань. У балансі готова продукція буде відображена за новою, нижчою вартістю (1 590 000 грн замість 2 000 000 грн).

Стандарт також передбачає можливість відновлення вартості. Якщо на наступну дату балансу ціна на нереалізовану продукцію зростає, можна провести дооцінку, але не вище початкової первісної вартості. Відновлення вартості відображається проводкою Дт 26 Кт 719. Подібні коригування (уцінка та дооцінка) не мають відношення до ПДВ, оскільки не є операціями з постачання. Приведення до чистої вартості реалізації не є негосподарським використанням і не тягне за собою коригування ПДВ. Однак ці процедури впливають на майбутні показники, оскільки на рівні вартості запасів вже проведено коригування, що може запобігти питанням щодо реалізації нижче собівартості в майбутньому.