Бухоблік на виробництві + формування собівартості

Додаткові матеріали

Презентація

Текстове розшифрування відео

Розподіл загальновиробничих витрат та їх вплив на податки є одним із найскладніших питань у виробничому обліку. Це інструмент управлінського обліку, що включає виділення загальновиробничих витрат, їх поділ на постійні та змінні, а також подальший розподіл з урахуванням потужності виробництва та обраної бази розподілу. Часто підприємства не здійснюють належного розподілу, списуючи всі загальновиробничі витрати на рахунок 23, що суперечить вимогам 16-го стандарту бухгалтерського обліку. Неправильний розподіл може призводити до викривлення показників витрат, завищення собівартості та, як наслідок, податкових ризиків.

Постійні загальновиробничі витрати не залежать від обсягу виробництва. До них належать, наприклад, оренда обладнання та цехів, опалення та освітлення виробничих приміщень, а також заробітна плата керівника виробництва та витрати на обслуговуючі підрозділи. Змінні загальновиробничі витрати безпосередньо пов’язані з обсягом виробництва, наприклад, витрати на догляд за обладнанням після виробництва певної кількості виробів або додаткова електроенергія, що використовується під час роботи обладнання. За відсутності виробничої діяльності змінні витрати не виникають, тоді як постійні можуть залишатися.

Найскладніша ситуація виникає, коли відсутня або реалізація, або виробництво, але є значна кількість загальновиробничих витрат. У такому випадку виникають питання щодо їх списання. Поки триває нормальний процес, що включає виробництво та реалізацію, розподіл та списання загальновиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції виглядає адекватно. Проте, коли один з цих елементів випадає, відбувається накопичення зайвих витрат, переважно постійних, і постає питання, куди їх відносити.

Настанови щодо розподілу постійних та змінних загальновиробничих витрат містяться у НП(С)БО16 та Методрекомендаціях № 635. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються виходячи з фактичної потужності, а постійні — з нормальної потужності. Базою розподілу можуть бути години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати або будь-який інший показник, що найбільш точно описує процес виробництва.

Нормальна потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності протягом кількох років, з урахуванням запланованого обслуговування. Це середній, а не максимальний чи мінімальний показник. Фактична потужність — це реальний обсяг, розрахований з урахуванням реальних умов роботи. Для підприємств із сезонним видом діяльності при визначенні нормальної потужності доцільно враховувати показники як у сезон, так і в несезон, розраховуючи середній обсяг.

Якщо фактична потужність менша за нормальну, виникають нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення (проводка: дебет 90, кредит 91). Розподілені витрати відносяться на рахунок 23. Проблеми виникають, коли немає реалізації, але є виробництво та нерозподілені постійні витрати. У такому випадку списання на рахунок 90 є недоречним, і підприємства використовують рахунок 949. Податкові органи можуть не погоджуватися з таким підходом, вважаючи ці витрати негосподарськими.

Розглянемо чотири можливі ситуації:

1. Є виробництво і реалізація. Це класична ситуація, де співставляються дебет 90 та кредит 70. Змінні витрати виникають через наявність виробництва і відносяться на рахунок 23. Постійні витрати розподіляються залежно від потужності. Якщо фактична потужність дорівнює або вища за нормальну, всі витрати розподіляються і йдуть на рахунок 23. Якщо фактична потужність нижча, частина нерозподілених витрат списується на дебет 90. Це може призвести до продажу нижче собівартості, що за точкового характеру можна обґрунтувати вимогами стандарту.
2. Є виробництво, немає реалізації. Відсутній рахунок 70, тому немає підстав для списання на дебет 90. Змінні витрати відносяться на рахунок 23. Постійні витрати, якщо вони є нерозподіленими, списуються на рахунок 949. Податкові органи можуть вважати це негосподарськими витратами і радити відображати їх на рахунку 23, що є помилкою. Судова практика з цього питання є неоднозначною. Доцільно прописати такий випадок в обліковій політиці, зазначивши, що за відсутності реалізації замість рахунку 90 використовуються інші операційні витрати.
3. Є реалізація, немає виробництва. Є кредит 70, отже, має бути і собівартість (дебет 90), яка формується за рахунок раніше виготовленої продукції (рахунок 26). Змінні витрати відсутні. Оскільки потужність дорівнює нулю, всі постійні витрати є нерозподіленими і списуються на рахунок 90. Списання на 949 буде помилкою. Це може призвести до збитковості, але така проводка є аргументованою і доречною. Продаж нижче собівартості не є порушенням Податкового кодексу, який орієнтується на звичайні (ринкові) ціни.
4. Немає ні реалізації, ні виробництва (простої). Відсутній кредит 70. Змінні витрати відсутні. Всі постійні витрати є нерозподіленими і списуються на дебет 949. Списання на 23 або 90 рахунки не має підстав. У цьому випадку важливо обґрунтувати структуру витрат та їх належне документальне оформлення, щоб захистити їх від визнання негосподарськими.